З метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Другої Світової війни (1939-1945 роки), увічнення їх пам'яті, Указом Президента України від 30 жовтня 2001 року за № 1020/2001 «Про День партизанської слави» 22 вересня в Україні встановлено свято - День партизанської слави.

Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

Рух опору на окупованій території був складовою боротьби українського народу проти фашистських загарбників. 

Масові катування, примусові роботи юнаків та дівчат сприяли розгортанню боротьби з ворогом. Так, наприкінці 1941 року формуються підпільні групи, розгортається жорстока нерівна боротьба партизанських загонів із ворогом. 

У кінці серпня 1941 року на базі винищувального загону в районі був сформований партизанський загін, командиром якого було призначено заступника голови райвиконкому Бондарева М.І.. Загін одержав значну партію зброї, вибухівки, набоїв та продовольства. Були підібрані конспіративні квартири та зв’язкові. Проведено навчання особового складу. Однак, осінній наступ німців у 1941 році було зупинено і партизанський загін був розформований, а бази були ліквідовані.

У кінці травня 1942 року, коли німецькі війська наблизилися до кордонів району, у Сватовому з великим поспіхом формується другий Сватівський партизанський загін чисельністю 32 особи, розбитих на чотири групи. Командиром загону був призначений завідуючий районного відділу охорони здоров’я Дронов К.В., комісаром - Голофієвський Т.П.. Керівництво загону встигло закласти в навколишніх лісах декілька баз з продовольством, зброєю і набоями. Однак, поспішність при формуванні особового складу і недотримання елементарних правил конспірації, дезертирство і зрадництво окремих бійців, нерішучість та бездіяльність керівництва загону призвело до того, що на п’ятий день після окупації району на умовне місце з’явилася лише половина бійців, а всі партизанські бази за доносами зрадників були ліквідовані фашистами (Луганський обласний партійний архів, Ф. 179, оп. 3-ОВ, спр. 65, арк. 40).

Таким чином, другий Сватівський партизанський загін, як і перший, припинив своє існування, так і не розпочавши своєї діяльності, за виключенням четвертої групи загону на чолі з директором спиртозаводу Сидоренком Є.І. Ця партизанська група на шляху біля Розсуховатого лісу атакувала німецьку автоколону, але отримала організовану відсіч переважаючих сил ворога і змушена була відійти в ліс. У цій сутичці загинув командир групи Сидоренко.

Перед залишенням району військовими частинами в м. Сватове було залишено дві групи розвідників, котрі збирали інформацію і передавали її до штабу фронту.

У такий день давайте ще раз пригадаємо славні імена наших відважних земляків:

Сиворонов Я.І. – командир партизанського загону; Коструба І.Г. – командир партизанського загону; Третяк І.С. – командир взводу партизанського загону; Михайличенко М.П. – комісар партизанського загону; Макаров Ю.П. – перший комісар партизанського загону; Матляк А.І. і Розумний М.Ф. – партизани-кулеметники; партизани загону: Синенко Л.В., Будильська Н.І., Куровський М.В., Овчаренко Г.Ф..

Пам'ять про війну, її сувора правда залишаються з нами як найбільший приклад мужності, патріотизму та вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче – життя.