По всьому світу стартував місячник флешмобів музейних селфі. Великі столичні музеї навіть обіцяють нагороди кращим блогерам, інстаграмщікам та мисливцям за фоловерами. То, може, час відкрити для себе й народні музеї? Наприклад, такі, як в селі Ковалівка Сватівського району

Анна ЧЕРКАШИНА

ХРАМ СКИНУВ ДЕРЕВА ЗІ СВОГО ДАХУ

Миколо-Федосійскій храм пережив радянську владу, представники якої облаштували тут зерносховище, а потім і зовсім махнули на культову споруду рукою, вважаючи, що час довершить занепад...

– Тут було усе зруйновано. Діти на ціпках каталися. Вікна побиті. Навіть дерева проросли на даху храму, – згадує голова Ковалівської сільради Тетяна Шевельова далекий 1973 рік, коли доля привела її на Сватівщину.

Їй, як людині з Західної України, спостерігати такий занепад храму було дико. Втім, вже у 1994 році місцева громада ухвалила рішення відновити трипрестольний храм. Так, переживши своє сторіччя (побудована у 1887 році), церква отримала другу молодість.

– Люди здавали гроші, шукали спонсорів. Дуже допомагала наша землячка, яка тут народилася та живе зараз у Києві, Раїса Яківна Хрипун, – розповідає голова сільради.

Щоб відновити такий серйозний пам'ятник архітектури, грошей, що вдалося зібрати, не вистачало. І в 2008 році на засіданні Священого Синоду УПЦ було ухвалене рішення про відкриття тут скиту Святогірської Лаври. З того часу трудами Лаври починається реставрація храму і будівництво комплексу скиту.

– Приїхали монахи і стали до роботи. Винесли звідси (руками!) чотири КАМАЗи сміття. Словом, багато та ретельно працювали, – каже Тетяна Шевельова. – А у 2010 році нам привезли 11 дзвонів. Найважчий – 1 тонна 610 кілограмів, а найменший – мініатюрний дзвіночок. Коли підняли їх та ті почали дзвонити – було аж у сусідній Райгородці чутно. Усі люди піднялися.

Реставрацію храму поки не закінчили, хоча багато чого вже зроблено. Священики приїжджають правити службу на свята. Про це довідалися жителі околиць, тож у такі дні з'їжджаються до храму люди не тільки із Кремінського й Сватівського районів, але навіть зі «столичних» Рубіжного та Сєвєродонецька.

Представники Лаври планують тут розбити сад і облаштувати ставок. Буде і своя пекарня. Причому, хліб будуть пекти не тільки для ченців зі скиту, а й для місцевих жителів.

Тож запитанню про те, що цей храм значить для села, голова сільради щиро дивується.

– Нам довгі роки твердили, ніби Бога немає. І тут в це вірили. Я раніше ховалася, щоб вчителі не побачили, коли йшла колядувати чи щедрувати. Тепер люди йдуть до Бога, – розмірковує Тетяна Шевельова.

Але додам, що є ще й так би мовити, матеріалістичний аспект: вже сьогодні Миколо-Федосійскій храм включено у туристичну мапу Святогірської Лаври. Мабуть, тут вже й зараз би побільшало туристів, якби не «такі дороги, як ми маємо зараз, адже по селах шляхи просто страшні», як каже Тетяна Шевельова.

«ТРУД МУЧИТЬ І КОРМІТ»

Та в Ковалівці є ще один храм – саме так можна назвати місцеву сільську бібліотеку. І це храм знань, де не тільки можна книги почитати, а й навчитися багатьом корисним навичкам.

– Читачів на селі багато – зо три сотні. В основному дітки бігають за книжками. Увесь останній рік ми отримуємо багато нової літератури українською мовою. Є й про пригоди Гарі Поттера, й інші сучасні твори. Дітвора любить, звичайно, казочки, а школярі питають книги за програмою. У нашій школі аж сорок учнів, – хвалиться директор сільської бібліотеки Людмила Сєнченко. Вона ж тут і художній керівник Ковалівського сільського будинку культури.

– Тож при бібліотеці працює любительське об’єднання «Чарівний папірець», і ми виготовляємо чудові картини. Працюємо у техніці торцювання, – підкреслює Людмила Іванівна.

Працювати у такій техніці беруться навчити усіх бажаючих. Тобто треба узяти кольорові папірці, порізати на невеличкі шматочки, намотати на паличку і кожний клаптик приклеїти на основу малюнку. Для ковалівців такі контури здебільшого малює Наталія Чигрін. Вона художник не за посадою, а за покликом душі. І таких майстринь, за словами Людмили Сєнченко, на селі вже десять чоловік. А ще на заняття дітки приходять.

– Є в нас роботи у стилі орігамі. Щоправда, усі ще не повернулися з виставки японської культури, яка проходила в районі. А в цьому році ми навіть пробуємо та вчимося вишивати, – охоче розповідає пані Людмила.

Саме рушники наштовхнули на думку створити при бібліотеці ще й народний музей.

Праці ковалівських вишивальниць – лише частина скарбів народного музею

– У нас тут зібрано багато речей, які здатні розповісти про історію села та долі людей. Ось є рушник, вишитий у 30-ті роки, у часи Голодомору. Даних про вишивальницю небагато. Передала рушник у бібліотеку мешканка нашого села Оксана Миколаївна Доценко. Вишивала прабабуся її чоловіка. Подивіться які красиві слова тут вишиті: «Труд мучить і корміт эту рабочую крестьянку-рушникотворицю». І – підпис: «Вишивала Варвара Семенівна Бездеткова», – веде своєрідну екскурсію Людмила Сєнченко.

На окремому столі у приміщенні бібліотеки – папки «Історія села Ковалівка», «Скарби мудрості нащадкам», «Історія Миколаївського храму».

– Тут фотографії, історії та грамоти наших односельців. Є й за давні роки – аж 1953. Приходять діти, а ми їм показуємо: «Оце твоя бабуся отака була молода, а ось твій тато, коли був маленьким», – посміхається Людмила Іванівна. – Словом, зберігаємо тут свідчення про історію виникнення та розвитку села. Адже куди люди звернуться за історією свого роду? Тільки до нас. Намагаємося все це зберігати.

Отакий маленький музей, який робить величезну справу – не дає розчинитися на просторах часу рідному селу. Зберігає його найкращі та найсуворіші дні. І тому житиме Ковалівка вічно – посеред своїх двох храмів.

http://vistilug.com.ua/news/1494-dva-khrami-svativs-koi-kovalivki/