Починаючи з 2005 року в Україні розпочато реформування державної системи захисту прав дітей, основними напрямками якої є розвиток сімейних форм виховання дітей, що не мають батьківської опіки. Як відомо, в Україні починаючи з 2017 року поступово впроваджується реформа деінституалізації (реформа інтернатних закладів) – процес заміни системи інституційного догляду на систему, яка забезпечує виховання дітей в сім’ї чи в умовах максимально наближених до сімейних.
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) — сім’я чи окрема особа, яка бере на виховання не менше як 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей в ДБСТ не повинна перевищувати 10 осіб разом з біологічними дітьми сім’ї. При створенні ДБСТ батькам-вихователям місцевою владою надається індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира, обладнані необхідними меблями, побутовою технікою та іншим необхідними обладнанням.
Прийомна сім’я — сім’я чи окрема особа, яка бере на виховання у сім’ю, на власну житлову площу від 1 до 4 дітей. У такі сім’ї влаштовуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Патронат над дитиною — це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. Патронатна сім’я є формою тимчасового влаштування дитини, яка опинилась в складних життєвих у зв’язку тією чи іншою складною обставиною (до прикладу: хворобою матері, яка потрапила в лікарню і не має на кого залишити дитину; відмовою від дитини в пологовому відділенні; перебуванням дитини в небезпеці; у зв’язку з насиллям, жорстоким поводженням в сім’ї, вагітністю неповнолітньої, від якої відмовились батьки; потребою перепочинку, вирішення нагальних проблем, лікуванням, одинокої матері, яка виховує дитину з інвалідністю тощо). Якщо криза в її біологічній родині вирішилась, дитина повертається до мами й тата. Якщо ні – вона може піти в прийомну сім’ю (чи ДБСТ), або ж бути всиновлена.
Забезпечення та додержання прав дітей визначає майбутнє Української держави. Конвенція ООН про права дітей першою кинула стереотипам минулого виклик – визнала дитину самостійним суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними щодо потреб суспільства.