29 вересня 1941 року нацисти розпочали в урочищі масові розстріли єврейського населення Києва. Того дня було розстріляно понад 22 тисячі людей. Конвеєр смерті на тому не зупинився, і до середини жовтня кількість жертв перевищила 50 тисяч.
За різними оцінками, в Бабиному Яру було вбито від 70 до 150 тисяч людей, серед яких від 50 до 70 тисяч євреїв, а також радянські військовополонені, діячі Української національної ради, роми, пацієнти психіатричної лікарні.
Тільки за перший день розстрілів (з 29 по 30 вересня) було убито більше 33 тисяч чоловік. Встановити ж точну кількість загиблих неможливо. На Нюрнберзькому процесі у 1946 році називалася цифра в 100 тисяч, однак зараз деякі дослідники говорять і про 200 тисяч жертв.
Відомо, що свою смерть в урочищі знайшли не тільки євреї. Тут було розстріляно п’ять ромських таборів, щонайменше 621 учасник націоналістичного руху, в тому числі Олена Теліга. Крім того, багато комуністів та підпільників, в тому числі Герой України Тетяна Маркус.
Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.
Ми побачили жорстокі масові вбивства рашистами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл жахають цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні, а всіх злочинців буде належно покарано.